Що пише газета „Наше Життя” > Правдива історія зради
 

Правдива історія зради

Ця історія трапилася із нечуючою львів’янкою пенсійного віку, яка, не створивши своєї родини, проживала одна у власній квартирі. Пані Стефанія не засиджувалася вдома. Зав­жди усміхнена, доброзичлива, вона постійно кудись поспішала: то до подруг — поділитися новими враженнями, то до Центру культури УТОГ — послухати новини, а то й у шахи пограти. Наша героїня належала до категорії нечуючих осіб, які всю інформацію сприймають виключно на жестовій мові. Газети, книги та субтитри для неї були незрозумілі, оскільки вона володіла мізерним запасом слів.

Так пані Стефанія і жила до одного, абсолютно нечудового дня, коли, отримавши відмову в оформленні житлової субсидії, випадково з’ясувала, що вже більше десяти років власницею її квартири є племінниця...

Як це сталося? Адже пенсіонерка не перебувала в глибокій старості і не мала намірів дарувати комусь квартиру. Рідний чуючий брат, а тим більше — його родина, відвідували глуху родичку вкрай рідко і порозуміння між ними ніколи не було.

Пані Стефанія пригадала, як років десять тому брат із своєю донькою запросили її до однієї установи, де вона дійсно підписувала якісь документи, зміст яких був їй незрозумілий. Вона не звернулася до перекладача жестової мови, бо щиро вірила родичам і ніяк не могла подумати, що підписує угоду про дарування свого помешкання племінниці. Це була змова з нотаріусом та підступна зрада близьких родичів, яким пенсіонерка не мала бажання довірити свою старість.

З. Щадило та Г. Семчишин

Оговтавшись, пані Стефанія вирішила будь-якою ціною повернути собі власну, зароблену тяжкою працею, квартиру.

До речі, ця історія трапилася у розпал інформаційно-роз’яснювальних заходів, коли працівники Львівської обласної організації УТОГ застерігали нечуючих бути уважними і не підписувати жодних документів без присутності перекладача-дактилолога.

Пані Стефанія теж була активною слухачкою цих лекцій та бесід, і вперше в житті їй бракувало жестів, щоб пояснити свій вчинок. Вона просто не вірила, що це трапилося саме з нею. А найгіршим розчаруванням стало те, що кілька адвокатів м. Львова, до яких вона звернулася по допомогу, вважали цю справу провальною і не радили звертатися до суду. Жінку обступила глуха стіна безвиході і образи на брата, який вчинив з нею так непорядно. Ця образа пекла і, немов отрута, ятрила душу…

Але світ не без добрих людей. Якось доля звела пані Стефанію з перекладачем жестової мови з Івано-Франківська — Ганною Семчишин, котра глибоко перейнялася проблемою глухої жінки і вирішила діяти негайно.

За справу взявся професійний адвокат Леонід Бортник, який не раз виручав нечуючих у судових справах. Правник зізнався, що взявся до цієї нелегкої роботи, бо полюбляє розплутувати складні справи, оскільки має певні знання та величезний досвід. Щоб у позивній заяві донести до суду суть справи, пан Леонід ретельно вивчив прикру ситуацію, що сталася з пані Стефанією, а потім виклав на папері факти, думки, свої міркування про душевний стан та беззахисність неграмотної глухої людини.

На півтора року розтяглася судова тяганина. Справу розглядав молодий суддя районного суду міста Львова, який, після всіх зібраних до купи відомостей, задовольнив клопотання щодо амбулаторної судово-психологічної експертизи. Представник Львівської організації УТОГ — Зіновія Щадило, зуміла переконати членів комісії, що не могла глуха пенсіонерка, навіть маючи неповну середню освіту, розуміти зміст та передбачити наслідки при підписанні договору дарування, де майже кожне друге слово — це спеціальний термін. У той же час, відсутність слуху не заваджує пані Стефанії добре грати у шахи, рахувати гроші, мати друзів, бути чесною та порядною у стосунках з людьми… Вона цілком дієздатна за умови, що інформація надходить до неї на рідній українській жестовій мові. Але під час укладання її угоди з родичами, не був присутній перекладач, який би надав їй цю інформацію.

Спеціалісти судово-психологічної експертизи, вивчивши надані матеріали, погодились з тим, що світ глухих — особливий, і його слід правильно розуміти і поважати. Тоді як чуючим людям звично сприймати інформацію на слух, запам’ятовувати значення нових слів і легко їх озвучувати, глуха людина обмежена у сприйманні такої інформації, і у цьому полягає особ­ливість її пізнавальних процесів.

Адвокат Л. Бортник

Активну участь у судових засіданнях приймали й родичі позивачки. Адже квартира вже була їньою власністю і втратити її їм дуже не хотілося. Прикро було глухій тітці відчувати їхні неприязні погляди та зухвале ставлення до неї.

І ось вирок суду. Пані Стефанія, змучена та зневірена, слідкувала за руками перекладача, але від хвилювання нічого не розуміла. Кілька разів перекладач Ганна повторила, що суд виніс рішення залишити за Стефанією право власності на квартиру. Це був справжній тріумф справедливості, перемога над підступною зрадою близьких родичів!

Ця історія із щасливим кінцем для одинокої нечуючої львів’янки нехай буде застереженням для тих, кого може спіткати така ж біда. Тож, щоб потім не опинитися на місці пані Стефанії, будьте уважні та обережні.

З. ЩАДИЛО, Г. СЕМЧИШИН.

© 2009-2012, Українське Товариство Глухих